пʼятниця, 4 грудня 2009 р.

Історія міста


З прадавніх часів Поділля вважалась "історичною країною сонця". Ось чому "сонце визнано було найпристойнішим для нього гербом".
Місто Бар, що стоїть на одному з найважливіших древніх шляхів - Кучманському, на протязі століть вважалось ключем до східного Поділля. Сюди ще в перші століття нашого літочислення завозили античні товари, про що свідчать знахідки археологів.
Наш край винятково багатий на старожитності епох і народів, бо територія його родюча і розкішна, справжня "земля обітованна" була зручною для проживання, починаючи з появи найдревніших людських колективів на Півдні Східної Європи. Краєм, де "течуть молочні ріки в медових берегах", називав наш край французький мандрівник XVII ст. д'Аллераль в своїх "Мемуарах", а самих подолян побутувала приказка - "На Поділлі всього доволі".
Мідний вік та епоха бронзи припадає в нашому краї на ІV-ІІ тисячоліття до н.е. і представлена широковідомою трипільською культурою, яка зустрічається в нас досить часто, бо густота населення тоді вже була близько 10 осіб на квадратний кілометр.
Поселення цього періоду виявлено на східній околиці Бара, а на правому березі річки Рів, в передмісті Барські Чемериси, було досліджено могильник комарівської культури (доба бронзи, початок І тисячолиття до н.е.).
Саме комарівську культуру археологи вважають основою дальшого розвитку стародавніх протослов'янських племен. Отже, нашому краю належить важлива роль в етногенезі давньослов'янських племен.
В кількох кілометрах на захід від теперішнього міста близько 2,5 тис. років тому залишили свої сліди скіфи.
На захід від цього поселення на лівому березі річки Рів, в останні роки досліджувались поселення черняхівської культури, де виявлено, крім кераміки, залізні вироби та сліди місцевого залізоробного промислу (близько 1600 років тому).
В кінці століття на правому березі р. Рів було виявлено давньоруське поселення Х-ХІ століть, яке ймовірно носило назву однойменну з річкою.
В середині XII століття територія нашого краю входить до складу Галицької Русі.
В 1240 році монголо-татарські орди Батия страшною грозою пронеслися над Південно-Західною Руссю, зруйнувавши Київ. Продовжуючи похід на захід, Батий не встиг нанести Поділлю значних збитків, але примусив платити йому данину пшеницею і просом. Під владою татар Поділля було до 1362 року, коли військо литовського князя Ольгерда, при допомозі місцевого населення, перемогло на річці Снивода (притоці Південного Бугу поблизу Хмільника) "трьох царків татарських ... Кутлубуга, Хачибея, Дмитра ... звітди від Поділля прогнали владу татарську".
Для захисту від набігів південних сусідів в нашому краї розпочалося масове спорудження фортець, які стали основою для виникнення міста на найважливіших стратегічних напрямках Кучманського і Чорного шляхів
Поселення Рів існувало на правому березі однойменної річки до початку XV ст. Грамота князя Свидригайла, яку відносять до 1401 року, згадує вже власника замку Альберта Ровського. Цей запис був першою документальною згадкою про замок і місто. Згадується Рів, в грамотах 1425 р., 1435 р., а за 1443 р., записано, що Рів і Ялтушків перейшли у володіння Стогнєва Рея із Шумська. В червні 1452 року татари напали на Рів, спустошили його і захопили в полон Рея з дружиною та дітьми. В 1456 році польський король Казимир дозволив викупити Рів з Ялтушковом, Іванівцями та іншими селами у родичів Рея воєводі руському Андрію Одровонжу. Місто знаходилось на Кучманському шляху, який проходив по вододілу Дністра і Південного Бугу. Турецько-татарські нападки, як відмічав в своїй книзі "Барське староство" Михайло Грушевський, завдали великих спустошень. В краї переважало українське землеволодіння. Серед землевласників згадуються місцеві шляхетські родини: Галузинецькі, Волоковинські, Йолтухівські, Васютинські, Шеліховські, Поповські, Радзієвські, нащадки яких і сьогодні проживають в м. Барі та його околицях
1537 рік відкрив новий період Історії нашого краю. Цього року Бона Сфорца, дружина польського короля Сигизмунда Старого, італійка за походженням, викупила місто у подільського воєводи Станіслава Одровонжа. Наказала будувати фортецю на лівому березі річки Рів, де і знаходиться сучасний Бар, якому в 1540 році було надано магдебурзьке право, пільги від повинностей, перший герб з літерами В,S. (відзнака прихильності королеви) і назву на честь італійського Барі, рідного королеві міста. Бона всі 38 років її перебування в Польщі брала найактивнішу участь в державних справах, активно впливала на формування "епохи Сигизмундів", періоду розвитку польської культури І науки, і часу доленосних подій для народів, що населяли Річ Посполиту 1 межували з нею.
В Барі пройшло дитинство і юнацькі роки Мирона Костіна (1633-1691 рр.) - визначного політичного діяча, літописця, мислителя і самобутнього поета Молдови. Його батько Янко Костін, будучи господарем Молдови, виступив проти сваволі турецького султана і змушений був рятуватися від переслідувань на Поділлі біля Бару він мав маєток, тут і був похований. Мирон Костін, одержав освіту в відомому в той час Барському колегіумі на початку 1652 року повернувся в Молдову, де одружився з племінницею Петра Могили Оленою, внучкою Симона Могили. М. Костін став одним з найбільших землевласників князівства, зайнявши третє місце в майновій ієрархії молдавських феодалів.
В Барі та його околицях боротьба українського населення проти національно-релігійного і соціального гніту сягнула кульмінації влітку 1648 року. Враховуючи стратегічне значення міста король направив сюди 200 німецьких драгунів 1 200 піхотинців з 4 гарматами, які поповнили польську залогу, що становила близько 3000 осіб і мала 50 гармат, 5 тис. мушкетів, 100 бочок пороху.
Після кількаденної підготовки до штурму козацько-селянські загони при сприянні міщан, ранком 31 липня оволодіти замком.
Жорстокі бої за Бар тривали з перемінним успіхом на протязі кількох років. Сюди в вересні 1653 року прибув з 30-тисячним військом Б.Хмельницький. Відомо декілька універсалів з поміткою "табір під Баром". Звідси Хмельницький повідомляв російських послів, що в польському таборі під Жванцем великі труднощі і голод, а козаки готові взяти осаджених штурмом. Після обрання Івана Виговського гетьманом, Бар стає його резиденцією. Барське староство надається йому у володіння.
Турецьке панування на Поділлі (1672-1699 рр.) перетворило край в руїну. Ось як описав наш край того часу німецький мандрівник Ульріх фон Вардум; "Бар раніше це було велике місто з гарними храмами, монастирями, тепер же в більшій частині зовсім спустошене ... хоча з руїни видно, що колись тут були масивні споруди ...". В 20-роках XVIII ст. визвольна боротьба в краї набуває нового розмаху, який майже півстоліття вели гайдамаки. На Поділлі гайдамацький рух очолив сотник Верлан з Шаргорода. Його загони пройшли Брацлавщину, Поділля, Волинь, здобули Бар, Жванець, Броди, Збараж; влітку 1734 року доходили до Кам'янця-Подільського і Львова.
Найбільшим піднесенням гайдамацького руху була Коліївщина (1768 р.). У Барі була проголошена Барська конфедерація. В місцевому костьолі під керівництвом кам'янецького біскупа Красінського і магната Пулавського 29 лютого 1768 року відбулась заключне зібрання цієї військово-політичної організації, яка поставила собі за мету домогтися певних прав і привілеїв для магнатів і католицької церкви. Після розгрому конфедерації Бар все ж залишаєтся в складі Польщі і лише в 1793 році після другого поділу відійшов до Росії, як повітове місто. В 1797 році місто втратило адміністративне значення і стало заштатним містом Могилівського повіту.
Особливої гостроти в нашому краї набрав селянський рух, який очолив Устим Кармалюк, що народився в с. Головчинцях Барського староства (тепер с. Кармелюкове Жмеринського району). Майже чверть століття тривали селянські виступи, понад тисячу нападів на поміщицькі маєтки здійснили повстанські загони.
В 1891 році м. Бар і навколишні села відвідав молодий, в майбутньому найвизначніший український історик і лідер національного руху М. Грушевський. Тут він збирав матеріали для своєї Магістерської Дисертації «Барське староство, історичні нариси ХV-ХVПІ віків», і двох томів актових матеріалів (Архів Юго-Западной России ) блискучий захист дисертації дав змогу йому зайняти професорську посаду з української історії в Львівському університеті. З приїздом Грушевського до Львова в українській історичній науці відкрилась нова ера.
Саме завдяки згаданим працям Грушевського, де поряд з описом подій в нашому краї висвітлена і історія родів Барської околичної шляхти з відповідними посиланнями на актові матеріали Київського, Московського, Варшавського та інших архівів. Про історичні події, пов'язані з Баром, багато написано українськими, польськими та російськими письменниками і істориками в минулому і тепер. Найдосконалішою є вже 22 згадана монографія «Барське староство» (Київ, 1894 - Львів 1996), М. Грушевського (1866-1934). Широчінь його поглядів в поєднанні з глибиною аналізу конкретних фактів, критичний розум і здатність проникати в суть історичних явищ, академічна форма викладу чудово поєднувалася з художнім обдаруванням історика, археолога, літературознавця, фольклориста, а потім — і політичного діяча, першого президента України.
Серед архітектурних споруд цікавими в Барі є кармелітський монастир (кляштор), руїни фортеці часу Бони. Парафіяльний костел святої Анни, споруджений (1866-1934).
Своєрідним є приміщення школи № 4 (до революції - реальне училище). Тут в 1917 р. перебував комітет 7-ї російської армії, військова друкарня. Саме тут вийшла перша газета "Известия военно- революційного комитета 7-й армии". Згодом тут був механічний технікум, школа-інтернат.
Про боротьбу в роки громадянської та Великої Вітчизняної воєн в місті розповідають експонати місцевого краєзнавчого музею в міському профтехучилищі №8. В районі в 1931 року виходить газета «Подільський край». Продуктивно працюють спиртовий та консервний комбінати, цукровий, машинобудівний заводи, підприємство «Цукропромводоналадка», міський молокозавод та м'ясокомбінат. По території району проходять три транспортних газопроводи. Сьогодні колектив Барського лійнійно- виробничого управління магістральних газопрводів експлуатує 425 кілометрів газопроводів, чотири газокомпресорних станції. За час будівництва газопроводів в районі зведено також п'ять житлових багатоповерхових будинків, два дитсадки, педагогічне училище, приміщення районної поліклініки, будинок урочистих подій, водозабірний комплекс, дві котельні теплової мережі, десятки кілометрів автомобільних шляхів. Споруджено газовідвід від основної магістралі до м. Бар. Славиться Бар своїми навчальними закладами - педагогічним училищем, автошляховим технікумом. Споруджено типове приміщення однієї з кращих в Україні - районної спортивної школи. Особливо вагомих успіхів досягають юні баскетболісти, легкоатлети, футболісти, борці.

Немає коментарів:

Дописати коментар